На телеканалі ICTV2 вийшов серіал “Повернення” – історія про шлях військового після фронту. Головний герой стикається не лише з фізичними травмами, а й із втратою ролі та ідентичності, відчуттям непотрібності та внутрішніми діалогами із загиблим другом. Ми поговорили зі сценаристом серіалу Дмитром Хрипуном про те, чому тема втрати центральна у цій історії, як гумор допомагає вижити у найважчі моменти та чому повернення додому є початком нового шляху.
– Серіал “Повернення” наскрізно пронизаний темою втрати – людей, ролі, себе колишнього. Чому для вас було важливо розкрити її так широко?
– Тому що з початком повномасштабної війни втрати стали невід’ємною частиною нашого життя. 24 лютого розділило його на “До” та “Після”. Руйнування й смерть стали буденністю. Але після шоку приходить розуміння: світ уже не буде таким, як раніше, і треба жити далі. Бо іншого шляху немає – тільки вперед.
У “Поверненні” ця тема розкривається через реінтеграцію Кречета та через історію жінки військового, який зник безвісти. Для них обох важливо почати рухатися далі. І це стосується не лише військових – будь-яка велика травма змушує людину переосмислювати себе. Я хотів створити історію, яка дарує надію і, навіть через тяжкість теми, надихає людей повірити в себе та зробити перший крок, як це роблять герої серіалу.
– Головний герой веде внутрішній діалог із загиблим другом. Це про пам’ять, провину чи неможливість відпустити втрату?
– Це про військову травму, відчуття провини і синдром “вцілілого”. Я хотів поговорити про ПТСР так, щоб глядач не закрився від цієї теми, як в документальному кіно. Бо посттравматичний синдром вже давно стигматизований і викликає негативну емоцію, як щось жахливе та страшне. Але, насправді, є різні форми та прояви ПТСР, які взагалі треба для початку діагностувати і визначити. Тому я подумав, а що як показати травму у вигляді рудої, балакучої, веселої людини? І харизматичний Олександр Рудинський впорався із цим на сто відсотків.
– У серіалі багато чорного гумору. Чому було важливо його залишити в історії про втрати?
– Бо гумор взагалі – це суперсила українців. Без нього вижити в такій ситуації, як наша, нереально. Чорний гумор – це мова військових, частина життя ветеранів, а тепер і їхніх родин, – саме вони були моєю основною цільовою аудиторією. Тому моя історія розказана так, щоб мене зрозуміли. Особисто для мене гумор завжди був дієвим інструментом, щоб поговорити із широкою глядацькою аудиторією на важкі теми. Насправді хороша комедія завжди будується на сильній драмі, і тому це, як на мене, найскладніший жанр.
– Головний герой повертається додому з війни після важкого поранення та ампутації і попри все прагне знову бути поруч з побратимами. Чому тепер він відчуває себе чужим у цивільному житті і чи можна сказати, що одна з найболючіших втрат після фронту – це втрата старої ідентичності?
Кречет від 2014 року у війську, і його побратими стали для нього родиною – загалом доведено, що брати по зброї подекуди рідніші за близьких людей. Після повернення він по-перше відчуває відірваність від цієї “військової родини”, а по-друге – втрату відчуття потрібності. Коли тебе виривають із системи, ти опиняєшся один на один із собою: треба самостійно піклуватися про плани, бюджет і навіть банально про їжу. У серіалі волонтерка на прізвисько “Мала” прямо каже йому: “Тепер ти хазяїн свого життя, планування тепер твоя задача”.
Найгірше – коли на ветерана звалюється все це, а нікого поруч немає, і в голові виникає найстрашніше: “Я не потрібен!”. Питання “хто я?” і “що тепер робити?” стають ключовими, бо трансформована система цінностей робить людину іншою, ніж та, що йшла у військо. Саме тому підтримка родини, побратимів і друзів є життєво важливою, так само як і нова професійна роль. Ветеранам тут може стати корисною платформа для працевлаштування Work.ua, яка допоможе знайти нову мету та відчуття потрібності.
– Що б ви хотіли, аби глядач, який сьогодні теж переживає втрати – людей, віри, сенсу, своєї ролі, роботи чи відчуття стабільності – виніс із цього серіалу для себе?
– Теглайн, девіз нашого серіалу, якщо простіше: “Кінець – це завжди початок нового шляху”. Ми лише створюємо окрасу для подій у нашому житті. Смерть – це кінець, але якщо вірити в езотеричні закони всесвіту, це також початок нового. Тому я хотів, щоб люди зрозуміли: все в наших руках, і потрібно наважитися зробити крок уперед. Саме тому ми обрали такий фінал для нашої історії – він дає надію і фактично є стартом нового шляху.
Также по теме: Повернення додому ветеранів: як бути поруч Чорний гумор ветеранів: чому вони жартують про найболючіше Сльози, сміх і обійми: атмосфера допремʼєрного показу драмеді "Повернення"