Напередодні телепрем’єри детективного серіалу «Справа НБР» виконавець однієї з головних ролей Михайло Дзюба розповів про деталі роботи над проєктом. В інтерв’ю актор пригадав найважчі моменти початку вторгнення, роботу за кордоном та зйомки під час постійних обстрілів.
«Справа НБР» з понеділка по четвер о 20:00 на в ефірі ICTV2.
– Напередодні телепремʼєри “Справа НБР”, що згадується з часів зйомок?
Найкраще, що було в цьому проекті – це команда, ми всі дуже здружились, це була команда професіоналів з якими було дуже приємно працювати. Єдиний мінус – зйомки були влітку, мій персонаж носив костюм і сорочки не найвищої якості, через це було трохи спекотно.
– Минуле літо було спекотним не тільки за температурою, але і постійними обстрілами столиці.
– Так, обстрілів було багато. Часто доводилося спати у бомбосховищі, а на ранок йти на зйомку. Бували дуже важкі дні, але під час війни сам факт того, що знімається кіно – щастя. Був момент, коли прилетіло поряд з будинком нашої художниці з костюмів. Але все рівно о восьмій вона приїхала на майданчик, тому що не могла дозволити собі пропустити. Реальність страшна, але знімати кіно хочеться будь за що.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, чи були думки про те, що професія актора може не повернутися?
– Було відчуття, що це – кінець і це було страшно. Думки про те, що ти залишишся без професії, у якій стільки всього не сталося. До повномасштабного я готувався до кількох проектів, мали вийти в прокат “Королі репу”, де я зіграв свою першу головну роль в кіно і “Між нами”. Коли почалось вторгнення, я просто прощався з професією і своїми роботами, які так і не побачить глядач. На щастя фільми вийшли вже пізніше – під час повномасшабки. До речі в 2021 році під час підготовки до фільму, була можливість попрацювати з військовими і я побачив наскільки це професійні люди і вони не дадуть зайти в Україну просто так, не давши “по зубах”.
– Значить, ви були готові, що станеться вторгнення?
– Я зовсім не думав про це. Я вчився в університеті на третьому курсі і саме 24 лютого у нас мала бути вистава. Першою того дня прокинулася моя кохана (акторка Олеся Надєєва-Авт.), їй подзвонила сестра і сказала, що почалася війна. Ми зібралися і поїхали до мене додому в Хмельницьку область. Потім Олеся поїхала до Литви. Там зʼявилась можливість для українських студентів вступити у Литовську академію музики і театру. Сформувалася українська група, яку взявся вести майстер Валентінас Масальскіс. Він поставив виставу “Animal Tales”, до якої я до речі пізніше доєднався в Литві. Нам надали грант, щоб ми возили виставу різними містами. Я долучився до проєкту на два місяці і ми були з виставою у Кракові та Клайпеді. Після цього ми разом з Олесею повернулися до Києва.
Фото: instagram.com/actormishadziuba
– Не було думок залишитися за кордоном?
– Нам дуже хотілося додому. Це дуже дивно, ми жили в Клайпеді, там немає ні обстрілів, ні комендантської години і все одно об 11 вечора ми завжди були вдома. Я виїзджав, коли в Україні почалися затяжні блекаути. Памʼятаю, в’їжджаєш до Польщі і вона сяє як новорічна ялинка, а в нас все у пітьмі. Литовці дуже привітні і всіляко нам намагались допомагати. Про те весь час нам хотілося додому. До того ж литовська мова достатньо складна, там доволі багато росіян і це тригерить. Коли ми з Олесею повернулися, то просто “видихнули”. Хоча, звичайно, перебування у іншому творчому середовищі нас збагатило, оскільки в нас була оформлена академічна мобільність, і ми продовжували своє навчання в литовській академії, я особисто потрапив на тижневий майстер-клас по “Playback” театру від бразильця Mario Moura та і робота з Валентінасом Масальскисом багато чого варта.
– Як ви планували подальше життя на початку вторгнення?
– Зараз це звучить, навіть, смішно, нічого ми не планували. Мені було тоді 22 роки. Ми приїхали в Полонне – наколотили коктейлі Молотова і записували якісь звернення у соцмережах. Думаю, ящик з тими коктейлями досі стоїть десь у сараї.
– За роки вторгнення прийшло звикання до тривог?
– Перші два роки ми з Олесею не ходили до укриття, потім півтора роки ходили. Але почав “їхати дах” від того, що на кожну тривогу ти мусиш йти в підвал. Я тоді збив режим, набрав вагу… Зараз – якщо летить, спимо в коридорі. Трохи налагодився спосіб життя та сон. Думаю, якщо прилетить, то – прилетить.
– Ви пережили депресію?
– Не знаю, чи була вона в мене. Просто в якийсь момент почалася апатія – для актора це складна історія. Я став читати більше, щоб розтормошити внутрішню емоційну памʼять і зараз краще.
– Незважаючи на війну, ви достатньо активно знімаєтесь у фільмах та серіалах.
– Так, Слава Богу, є робота. Коли повернулося навчання в університеті, я почав займатися сценічним рухом і, навіть, зараз викладаю студентам циркової академії. Це все врешті “витягує”, бо від роботи я кайфую.
– У вас добра фізична підготовка.
– Це ще історія з дитинства. В Полонному два роки я займався у секції карате, потім була циркова студія, паркур, стріт воркаут. Коли ще навчався в економічному університеті, ходив у секції боксу. Виявилося, що все це недарма, бо все знадобилося для сценічного руху та бою.
– Тобто для ролі оперативника в “Справа НБР” спеціально не довелося готуватися?
– Для того, щоб підготувати хорошу сценічну форму, потрібен хороший сон, тренування і харчування. Але тоді, на момент зйомок, було багато обстрілів і мені набагато складніше виявилося набрати форму. Я, звичайно, займався, намагався, але режисерка була не зовсім задоволена тим, як я виглядав.
– Вам 26 років, чи думали про те, що можете потрапили на фронт?
– Поки я маю бронювання і роблю те, в чому сильніший. Чи думав що можуть забрати у військо? Звичайно. Але в разі, якщо бронювання не буде, тоді б я краще звертався в якісь рекрутингові центри і обирав те, на чому я хоч трохи знаюсь.
– Що у вас забрала війна, як змінила?
– Друга мого шкільного забрала, Дмитра Рибачка. Він воював у “Азові” і загинув захищаючи Україну. Це вплинуло на мене – бо забрали не просто людину, а можна сказати дитинство, оскільки ми разом росли, говорили про майбутнє, про мрії, про хороше життя і свідомо до цього йшли. Він загинув і ці мрії вже ніколи не стануть реальністю.
– Чи є зараз бажання мріяти про щось?
– Про перемогу та хороше українського кіно. Є величезне бажання закривати всі прогалини в темах, яких не вистачає для споживання українського глядача, як наприклад кіно для підлітків, на мою думку для них дуже мало українського контенту. Наскільки я памʼятаю себе, кіно формує особистість і відгукується з роками. Хочеться бути більше задіяним в формуванні сучасного українського культурного простору. Робити культурний бум не тільки в театрі, а і кіно. Робити все, аби український глядач кайфував від перегляду українських фільмів.
Також по темі: Детектив «Справа НБР» – хто у головних ролях Від Олекси Довбуша до шефа НБР: маловідомі факти про головного інтроверта українського екрану актора Сергія Стрельнікова Як знімали детектив «Справа НБР»: фото з майданчика нового серіалу ICTV2
