Цього тижня на телеканалі ICTV2 успішно стартувала премʼєра 3 сезону серіалу «Дільничний з ДВРЗ», в якому український актор Володимир Гладкий зіграв одну з головних ролей — бандита Вадіка Приходько. В інтервʼю актор розповів про свого героя та роботу в проєкті, а також про те, де його застала повномасштабна війна.
— Володимире, ваш герой — негативний. Злочинець. Але ви його зробили вже таким навіть симпатичним…
— «Дільничний з ДВРЗ» — перший український потужний і цікавий серіал, який був і є українським, створений українським продакшеном, у якому усі три сезони грають лише українські актори. У час повномасштабного вторгнення я багато їздив машиною, і багато патрульних мене впізнавали саме за роллю з цього серіалу. Не за іншими, хоча ролей у мене багато, а саме за роллю у фільмі «Дільничний з ДВРЗ». На блокпостах просили дозволу сфотографуватися зі мною. Так, у перших сезонах мій герой був більш зловісним. Він антагоніст. Людина недолуга, хоча й контролює увесь район разом зі своїм «шефом». Намагаюся зробити його більше смішним, аніж злим, адже серіал комедійний. Його вчинки не приносять особливої шкоди, він просто, як кажуть, «ганяє понти». Я йому і мову зробив таку суржикову.
Дільничний з ДВРЗ-3: Володимир Гладкий в ролі бандита Вадіка
— Можете наперекір режисерові додати чогось свого?
— «Дільничний з ДВРЗ» — абсолютно командна робота. У нас немає деспотизму режисера. Сценарій був написаний раніше, але кожен актор «під себе» підправляє свого героя. Це дуже правильно, і у цьому, можливо, й успіх цієї стрічки. Перед кожною сценою ми сідали, розбирали, змінювали діалоги, зрештою, могли повністю змінити зміст сцени. Додавали жартів, і сцена ставала іншою. От і мій персонаж хоче виставити себе бандитом, але насправді — він просто недолугий хлопець.
— Якось так складається ваша творча біографія, що ваші ролі — бандити і поліцейські… Може, вам вже і кастинг не треба проходити на ці дві ролі?
— О, кастинг треба проходити завжди. Бандити, як і поліцейські, бувають різні. Мабуть, я — заручник типажу. На жаль, Ромео з мене не вийде, але от бандит чи поліцейський — така вже «моя доля» (сміється. — Г. Я.). Річ у тім, що до війни чомусь знімали багато фільмів про кримінал. Сподіваюся, зараз почнуть знімати фільми про війну, я не проти зіграти нашого захисника. Але й не відмовлюся, якщо запропонують мені роль російського подонка.
— Якось в інтерв’ю ви мені розповідали, що вмієте їздити на тракторі, за три дні навчилися для ролі скакати верхи. Може, ще якийсь вид транспорту опанували?
— Водні мотоцикли можу «осідлати». Але зараз готую себе фізично, бо, можливо, доведеться і мені йти захищати Україну, як це багато хто робить з моїх колег. Сподіваюся, що русня здохне, вірю, що Перемога — за нами, але якщо й піду захищати рідну землю, то маю бути фізично до цього підготовленим. Відвідую тактичні заняття, займаюся бігом. Хоча зараз у театрі зламав руку, то ж фізичні навантаження даються мені нелегко.
— Ви народилися 26 лютого, торік перед повномасштабним вторгнення у вас мав бути маленький ювілей…
— Так, мені мало виповнитися 35, планував гучну забаву для родини і друзів. Війна змінила, точніше, перекреслила мої плани, хоча до останнього я сподівався, що війни не буде. Чомусь так складається останніми роками, що мій день народження «потрапляє» під якісь сумні дати. Закінчення Майдану — розстріл Небесної Сотні, і по суті, перемога Майдану, потім напад росії, Крим, загибель Кузьми Скрябіна… Вірю, що наступний свій день народження, хоч він і не буде ювілейним, але я відствяткую. Це буде або Перемога, або з лютого будемо отримувати перший транш репарацій від росії. Я загадав таке бажання, і впевнений, що саме так і буде. Тоді й відсвяткую по повній програмі за усі роки.
— Де вас застала війна?
— Був удома зі своєю дівчиною. У мене шість котів — два мої і чотири батьків моєї коханої. Вирішив насамперед вивезти усю цю «живність» і родину на дачу, у Черкаську область. Сам вивозив людей з Києва у напрямку західного кордону. На моїй дачі, а це стара бабусина хата, яку я перебудував, біля міста Жашкова, був перевалочний пункт. У якийсь момент там жили 20 осіб, 8 котів і собака. Дехто приїжджав і наступного дня їхав далі, у декого були проблеми з бензином, тож доводилося шукати і допомагати. Потім пішов у військкомат, просився у Тероборону. Але мене не взяли. Хотів бути корисним, почав возити японських і британських журналістів у міста після деокупації — Ірпінь, Бучу.
Дякував їм за висвітлення того кровопролиття, яке росіяни вчинили в Україні. А потім зрозумів, що усю свою злість до рашизму треба сублімувати в якусь творчість. У мене з’явилася ідея створення вистави, яка б максимально принижувала росіян. І це обов’язково мала бути комедія, бо драм у нашому житті і так вистачає. Ми з Ігорем Білицем створили виставу «До побачення, раша», але ми всі її називаємо «Па, раша». Ми випустили прем’єру, коли у Запоріжжі розстріляли колону мирних жителів поблизу блокпоста.
Также по теме: Мишина, Цымбалару и Романова: в третьем сезоне «Участкового с ДВРЗ» девушек у героя Довженко станет больше Окоп вместо сцены и благотворительные инициативы: как звезды сериала «Участковый с ДВРЗ» работают на Победу «Кращого місця для свого майбутнього, ніж рідна країна, я не знаю»: інтервʼю із зіркою серіалу «Дільничний з ДВРЗ» Анастасією Цимбалару— То ви виступили як режисер у цій виставі?
— Моя ідея. Ми з Ігорем Білицем не тільки разом писали сценарій, а також ставили цю виставу разом. З кожної цієї вистави ми віддаємо 20 відсотків заробітку на потреби ЗСУ. Це щомісяця від 5 до 7 тисяч гривень, усе залежить від продажу квитків.
— В якому театрі йде ця вистава?
— Це була наша перша практика, я зібрав акторів і кажу: «Друзі, нам треба наш колектив якось назвати». Наше творче об’єднання ми назвали «Срака-мотика». Це — наш український матюк. Моя бабуся колись, кажучи ці слова, мала на увазі «будь-що». У нас навіть перед виставою є таке оголошення, мовляв, якщо ви люди дуже глибоко інтелігентні, не рекомендуємо вам цю виставу до перегляду. Якось на виставу прийшов мій товариш, а він глибоко віруюча людина. Кажу: «Тобі, Денисе, мабуть, не дуже затишно було дивитися цю виставу», на що він відповів: «Так це ж про русню!». І я зрозумів: правильним шляхом ідемо.
— Не можу не запитати про вашу кохану Джулі, про яку ви мені розповідали кілька років тому.
— Так, ми і досі разом. З роками наше кохання тільки зміцніло, хоча ми і досі не узаконили стосунків. Але для нас це не є перешкодою. Ми кохаємо одне одного. На жаль, зараз ми розлучені величезною відстанню, Я її відправив у США, де вона працює (Джулі — висококваліфікований гример. — Г. Я.) і допомагає звідти ЗСУ.
Дивіться серіал Дільний з ДВРЗ 3 сезон з вівторка по четвер о 20:00 на каналі ICTV2. Усі серії та новини про проєкт шукайте на нашому сайті Серіали ICTV.
Джерело: Високий замок
